Люди похилого віку становлять 30% населення, постраждалого внаслідок конфлікту.
Гуманітарна ситуація у постраждалих внаслідок конфлікту Донецькій та Луганській областях залишається дуже складною. Як зазначено в Огляді гуманітарних потреб за цей рік, значну частину людей, які потребують гуманітарної допомоги, становлять люди похилого віку, які часто — через свою вразливість та інвалідність — потребують особливої допомоги. Більш ніж півмільйона людей, які проживають у районах з інтенсивними бойовими діями, усе ще зазнають частих обстрілів, та ще два мільйони людей наражаються на ризики наземних мін і вибухонебезпечних залишків війни.
Деякі люди похилого віку, які живуть уздовж лінії розмежування, пережили не просто виклики нинішнього конфлікту, але все ще пам’ятають одну з найжахливіших війн в історії людства. 82-річна Валентина Григорівна, жителька Макіївки Донецької області, ще зовсім була дитиною, коли розпочалася Друга світова війна, але не дивлячись на це, вона добре пам’ятає події того часу.
«Велика Вітчизняна війна була дуже страшною і жорстокою, але війна на Донбасі ще жахливіша. Ці кілька років проходять як на пороховій бочці. Серце б’ється наче шалене, у вухах шумить, а руки трясуться від страху», – розповідає Валентина Григорівна.
Її сім’я жила в селищі Красний Луч у 30-х роках минулого століття, мама працювала в колгоспі, а батько на шахті. Коли почалася війна, він пішов на фронт і почав працювати на спецслужби.
«Коли ми з мамою залишилися одні, було дуже страшно. Селище почали підпалювати, і ми кілька разів тікали ховатися в посадці. Пам’ятаю, як в наш будинок прийшли німці, а ми зачаїлися на печі, намагаючись не видавати жодного звуку. Шум автоматної черги змушував серце калататися з шаленою швидкістю. Не думала я що доведеться переживати це ще раз», – згадує Валентина Григорівна.
У 1945 році, коли війна закінчилася, батька Валентини визнали безвісти зниклим. Всі надії сім’ї на довгоочікувану зустріч розбилися в один момент. На щастя, в 1946 році Григорій все-таки знайшовся, повернувся додому і навіть привіз подарунки для улюбленої дочки. Це були новий одяг, зошити для школи та інші дрібниці. Чоловік розповів, що весь той час, коли він був на фронті, постійно згадував рідних. Завдяки величезному бажанню обійняти дружину і дочку він вижив і повернувся додому.
У 2014 році в житті Валентини Григорівни почалася низка жахливих подій. Її чоловік раптово помер, а під час військового конфлікту будинок, в якому жила сім’я, був частково пошкоджений. Крім того, у пенсіонерки розвинувся цукровий діабет, рівень цукру підвищився настільки, що лікарі ледве встигли врятувати жінку.
Ще більш серйозні проблеми зі здоров’ям почалися в 2017 році. У той день почалися активні обстріли і Валентина Григорівна, перебуваючи на вулиці намагалася добігти до будинку, щоб сховатися в підвалі. Через необережність жінка оступилася і впала. Удар був настільки сильним, що якийсь час вона навіть не могла вдихнути повітря.
У зв’язку з цією травмою у пенсіонерки розвинулося онкологічне захворювання. Вона проходила довге лікування і реабілітацію. Зараз Валентині Григорівні вже майже 83 роки, їй складно ходити самостійно і їздити по лікарнях. Грошей на медикаменти та лікування не вистачає, тому бабуся відкладає частину зі своєї невеликої пенсії.
Жінка стала учасницею проєкту Центру Розвитку Донбасу, що реалізується спільно з агентством ООН у справах біженців (UNHCR), спрямованого на допомогу найбільш вразливим жителям Донбасу. Їй було доставлено два комплекти постільної білизни, ковдру, подушки, рушники, автоматичний тонометр і тростину для ходьби.
«Спасибі вам велике за допомогу, я дуже задоволена і дуже рада. Така гарна постільна білизна, ковдра дуже м’яка, приємна. Як я жила раніше без тонометра навіть не уявляю, дуже швидко працює. Користуюся майже кожен день, тиск скаче дуже сильно. Раніше ось сусідів просила виміряти, а тепер можу робити це сама. Ще раз величезне спасибі», – сказала Валентина Григорівна.
Громади уздовж «лінії розмежування» стикаються з найбільшими труднощами, намагаючись дістатися до адміністративних послуг та виплат. Для людей, які проживають на територіях поза урядовим контролем, отримання пенсій або свідоцтва про народження та смерть – це надзвичайно виснажливе випробування.
«Коли я бачу літніх людей, які стоять на КПВВ для отримання своїх пенсій, які стоять в черзі в банк чи пенсійний фонд, я відчуваю біль, бо знаю, з якими труднощами вони стикаються. Оскільки мої батьки також живуть на непідконтрольних уряду територіях, я з власного досвіду знаю, як там живуть пенсіонери», – прокоментувала Олександра Литвиненко, Радниця з питань захисту УВКБ ООН.
Особливо вразливі люди похилого віку, діти, люди з інвалідністю та жінки. 56% людей, які потребують допомоги, – це жінки, 12% – люди з інвалідністю, а понад 30% – люди похилого віку, що є найвищим рівнем у світі.
З 2014 року близько 700 000 пенсіонерів на непідконтрольних уряду України територіях (НПУТ) втратили доступ до пенсій, що становить більше половини всіх пенсіонерів, зареєстрованих на НПУТ у 2014 році; для понад 40% із них пенсія є основним джерелом доходу. Майже 60% людей, які регулярно перетинають «лінію розмежування», – люди похилого віку, і більшості з них доводиться долати шлях із НПУТ на ПУТ для отримання доступу до соціальних виплат, включно з пенсіями, а також до державних адміністративних послуг, лікарень, ринків або для зняття готівки.
Загалом, у 2020 році Агенство ООН у справах біженців через свої партнерські організації забезпечило індивідуальної адресною допомогою вже 162 людини, які проживають вздовж лінії розмежування на підконтрольних уряду територіях та 232 людини, які знаходяться на непідконтрольних територіях. Це люди з інвалідністю, хронічними захворюваннями, люди похилого віку, багатодітні та малозабезпечені сім’ї, а також люди, житло яких постраждало від військового конфлікту.
Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter
