Будинок, що живе з надією

65-річна Людмила Аптасова, яку доля привела з Казахстану до України, ніколи й уявити собі не могла, як зміниться життя її родини в маленькому, мирному містечку Станиця Луганська, що знаходиться у східній частині країни.

Сьогодні все її життя зосереджено на онуках-підлітках – Валерії, 17 років,  та Романі, 15 років,  а також на маленькому будинку, що поступово загоює свої рани, нанесені війною.

Родина не покидала будинок увесь цей час. Людмила, її онуки та чоловік Олександр ховалися під ліжками в найменшій кімнаті їхнього дому.

«Ми не могли поїхати, бо не мали ані грошей, ані місця для цього. Ті, хто їхав, залишали нам своїх домашніх улюбленців. Також я наглядала за покинутими будинками», − згадує Людмила.

Життя на межі

18 серпня 2014 року був надзвичайно сильний обстріл. Будинок Людмили опинився під перехресним вогнем. Ударними хвилями повибивало всі вікна.

«Я тільки-но вийшла до саду. Хлопці були в будинку. Раптом гучний звук поглинув нас. Мені перехопило подих, і я впала на грядку. У цей момент мої онуки вискочили з напівзруйнованого будинку та витягли мене із саду за секунду до того, як снаряд влучив у наш двір», − говорить Людмила.

Дах пошкодило осколками. Один кут будинку було практично зруйновано, а стіна опинилася не межі обвалу.

Спроба вижити

Довгий час Людмила не наважувалася просити когось про допомогу для відновлення будинку. Родина намагалася впоратися самостійно. Крім того, Людмила мала піклуватися про тяжко хворого чоловіка Олександра. У той час її онуки стали її головною підтримкою.

«Валерій та Роман закрили дірки на даху будівельною піною. Однак, через деякий час піна просто висохла; перші дощі показали, що нам необхідна серйозна допомога», − згадує Людмила.

Жінка спробувала отримати скло від місцевої влади для пошкоджених вікон. Проте, їй відмовили, оскільки інші мали більш серйозні потреби.

«Тоді я відмовилася від ідеї просити про допомогу. Однак сусідка запропонувала звернутися до Норвезької ради у справах біженців (NRC). Отже, я знову вирішила випробувати долю. А через деякий час інженери NRC прибули для оцінки нашого пошкодженого будинку», − говорить Людмила.

Довгоочікувана допомога

Родину затвердили для допомоги за проектом NRС з важкого ремонту, що фінансується Агентством ООН у справах біженців.

«Ми отримали цеглу, ліс, шифер, цемент, матеріали для утеплення та готівку для проведення ремонтних робіт», − говорить Людмила.

Голова родини – чоловік Людмили Олександр – помер рік тому.

«Процес ремонту допоміг мені оговтатися від гіркої втрати. Я активно брала участь у відновленні. До перших осінніх дощів ми вже мали новий дах над головою», − зазначає Людмила.

Людмила трохи розширила житловий простір будинку, бо мала для цього достатньо будівельних матеріалів. Тепер є прибудова, яку Людмила хоче зробити повноцінною кухнею. За відносно короткий час родині вдалося відновити дах, побудувати нові стіни та утеплити будинок.

«Проект передбачає ремонт даху, стін та вікон. Крім того, основною метою є забезпечення цілісності будинку та відновлення несучих конструкцій. Перш за все, ми прагнемо отримати безпечний та теплий будинок», − наголошує координатор проекту «Житло» Норвезької ради у справах біженців Михайло Кислинський.

Усе ще вразливі та нужденні

Навіть сьогодні звуки звуки артилерії та постріли все ще чутно, що лякає місцевих мешканців Станиці Луганської.

«Я дуже сильно боюся, що наш нещодавно відремонтований будинок знову може потрапити під обстріл», − додає Людмила.

Родина із трьох осіб виживає на пенсію Людмили, що складає близько 100 доларів США на місяць. Людмила вирощує кіз та продає молоко, щоб якось зводити кінці з кінцями.

«Ми припинили користуватися газовим опаленням два роки тому. Минулої зими ми використовували саморобну піч, щоб обігріти будинок, розпалюючи її залишками старих дерев’яних дощок зі зруйованого даху. Це не забезпечує сильного тепла, проте іншого вибору ми не маємо», − говорить Людмила.

Майбутні кроки

Незважаючи на ремонт зовні, будинок все ще потребує серйозної роботи над його внутрішньою частиною. Для цього родині знадобляться додаткові будівельні матеріали: гравій, цемент та ліс. Також це вимагає значних фінансових ресурсів та багато зусиль з боку членів родини.

«Ми спробуємо самостійно продовжити ремонт будинку. Мої онуки обіцяли мені допомогти в цьому. У пам’ять про мого чоловіка та заради майбутнього моїх онуків, я не хочу, щоб цей будинок був у забутті», − говорить Людмила.

У 2018 році за підтримки Агентства ООН у справах біженців NRC допомогла 750 людям відремонтувати 356 будинків.

Поділитися на Facebook Поділитися на Twitter